+38 095 066 29 77
+38 067 372 19 20

Хотин

   Хотин - місто районного підпорядкування, центр Хотинського району. Розташований на правому березі Дністра. До найближчої залізничної станції Кам’янець-Подільський - 20 км, до обласного центру - Чернівців - 74 км. Населення - 10,7 тис. осіб.

   На території сучасного міста виявлено археологічні пам’ятки різних епох. В урочищі Грабарня була розташована пізньопалеолітична стоянка; на місці фортеці - поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.) та ранньозалізного віку (І тисячоліття до н. е.). В східній частині міста проходить Троянів вал (перше століття н. е.). Розкопано також слов’янські поселення VI-VII століть; в урочищі Котелеве - слов’янське поселення VIII-XIII століть. Ймовірно, що Хотин виріс саме із слов’янських поселень. «Град на Днестре реце Хотень», як говориться в одному з літописів, не раз ставав ареною кривавих боїв, часто тут палали пожежі, місто спустошували, але воно знову відбудовувалось, ставало укріпленою фортецею. Саме це середньовічне місто мав на увазі автор Воскресенського літопису, коли у «Списку руських міст дальніх і ближніх», складеному наприкінці XIV століття, назвав «На Днестре Хотень».

   У X-XI століттях Хотин був у складі Київської Русі. В другій половині XII століття місто увійшло до Галицького, а з 1199 року - до Галицько-Волинського князівства. У другій половині XIII століття у Хотині збудовано фортецю, яка відіграла важливу роль в боротьбі проти турецьких і татарських завойовників.

    В середині XVI століття тут щорічно влаштовували ярмарки. Про розміри торговельних операцій на них свідчить велика сума доходів у казну від митниці (10 тисяч золотих за рік). Молдавський господар Стефан III (1451—1504) розширив і значно укріпив Хотинську фортецю, яка витримала не одну облогу турецької й польської армій. У 1476 році хотинці відбили напад турецьких військ султана Мухамеда II. В 1538 році фортеця зазнала великих руйнувань від нападу польських військ, але за часів господаря Петра Рареша її відбудовано і значно розширено.

    Вигідне розташування, розвиток ремесла і торгівлі сприяли піднесенню культури міста. Про це свідчить рукописне Хотинське євангеліє XV століття, що зберігається в Державній публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна у Санкт-Петербурзі.

   В XVI-XVII століттях Хотин являв собою значне торговельне місто. Але економічний розвиток його супроводився посиленням феодального гніту. Міська біднота, селяни потрапили в залежність від великих землевласників, верхівки ремісничих цехів. Та хотинці ніколи не мирилися з поневоленням, часто повставали на боротьбу за свободу. Вони брали активну участь у селянському русі (1490—1492 рр.) під проводом Мухи. Одному з ватажків повстання Андрієві Борулі бояри у фортеці відрубали голову.

    Про антифеодальний рух в околицях Хотина свідчать також події, що відбулися в середині XVI століття. У 1563 році феодали намагалися запровадити нову данину - по золотому з двору. Це викликало гнів селян - 20 тис. чоловік біля Хотина напали на самого господаря й зажадали скасування збору.

    На рубежі XV-XVI століть Хотин попав у васальну залежність до султанської Туреччини, яка перетворила фортецю на один із своїх військових форпостів. Але населення міста не мирилося з гіркою долею, вело боротьбу проти поневолювачів.

    У жовтні 1620 року Хотин знову захопила турецька армія, яка тоді вела війну проти Польщі. В цих умовах польсько-шляхетський уряд звернувся до українських козаків по допомогу, пообіцявши їм нові права і привілеї.

    Козацька рада, скликана в Сухій Діброві (Київщина), вирішила взяти участь у боротьбі проти турків. До Дністра вирушило 40-тисячне козацьке військо. У запеклих боях за Хотин, що тривали майже місяць проти 150-тисячної ворожої армії, українські козаки, очолені П. Сагайдачним, який замінив Я. Бородавку, своїм безприкладним героїзмом і мужністю врятували польське військо від розгрому і ліквідували небезпеку- поневолення українського та польського народів турецько-татарськими феодалами.

    Зазнавши поразки, султан Осман II змушений був укласти з Польщею 1621 року Хотинський мир. За його умовами, кордон між Туреччиною і Польщею проходив по Дністру; Туреччина і Кримське ханство зобов’язувались не чинити грабіжницьких нападів на Україну і Польщу. З свого боку, Польща передавала Туреччині Хотин і обіцяла заборонити українським козакам судноплавство по Дніпру та не допускати походів запорожців до Криму й Туреччини.

    Під час народно-визвольної війни українського народу під керівництвом Б. Хмельницького Хотином двічі оволодівали селянсько-козацькі загони в 1650 і 1653 рр. 11 листопада 1673 року польсько-молдавські війська поблизу Хотина завдали поразки турецькій армії. Місто загарбала Польща.

    В 1711 році Туреччина знову відвоювала у Польщі Хотин і перетворила його на центр адміністративного району - райю. В 1718 році турецький уряд з допомогою французьких інженерів укріпив Хотинську фортецю: було викопано рови, вимуровано камінням вали з багатьма бастіонами.

    Під час російсько-турецьких воєн XVIII-XIX століть Хотин чотири рази здобували російські війська. 1739 року вони розбили турецьку армію в Ставчанській битві і заволоділи Хотином. За Бєлгородським миром 1739 року Хотин було повернуто Туреччині. Під час першої російсько-турецької війни (1768—1774 рр.) російська армія 1769 року знову оволоділа містом. Втретє протягом XVIII століття хотинці вітали своїх братів-визволителів 1787 року. Остаточно місто увійшло до складу Росії 16 травня 1812 року за Бухарестським мирним договором. У XIX столітті Хотин зберігав військово-стратегічне значення, але з 1856 року Хотинська фортеця втратила колишню могутність.

    Вихід на широкий російський ринок створив для міста можливості дальшого розвитку. Посилюється його торговельне значення, розвивається судноплавство на Дністрі. Хотин стає річковим портом. Звідси продукти вивозили в інші міста України і через Одесу - на світовий ринок.

  Люблять своє місто хотинці, пишаються його славною історією, роблять усе, щоб воно стало ще красивішим.

Хотинська фортеця

    Хотинська фортеця здавна привертала увагу дослідників, мандрівників і простих любителів старовини. Попри світлі періоди, фортеця не раз переживала періоди занепаду і забуття. В радянський період її досліджував відомий археолог Б.О. Тимощук, тут проходили практику студенти вищих навчальних закладів. Саме в цей час Хотинська фортеця стає місцем зйомок таких відомих фільмів: «Захар Беркут», «Русалонька», «Стріли Робінгуда», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Три мушкетери», «Ясса» та багато інших. Взявши до уваги давню історію і багаті традиції міста, 12 жовтня 2000 року постановою Кабінету Міністрів України було створено Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця».

    Інтерес до Хотинської фортеці, з боку, режисерів не втрачається й тепер. Так, у 2007 році на території заповідника проходили зйомки фільму режисера В. Бортка «Тарас Бульба». Того ж, 2007 року Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця» стає Номінантом Всеукраїнської акції «Сім чудес України». Вдруге, вже у 2011 році Хотинська фортеця стає Переможцем Всеукраїнської акції «Сім чудес України: замки, фортеці, палаци». У 2010 - 2011 роках на території заповідника проводився міжнародний фестиваль середньовічних лицарських боїв «Битва націй». В 2012 - 2013 роках організаторами «Битви націй» у фортеці було проведено новий фестиваль «Середньовічний Хотин».

    Писемні джерела не містять відомостей про час будівництва як першого кам’яного замку, так і донині існуючої цитаделі. «На Дністрі Хотінь» згадується в числі волоських міст у літописному «Списку руських міст далеких і ближніх», складеному наприкінці XIV ст., але археологічні дослідження дають можливість говорити про виникнення міського посаду навколо укріпленого замку-дитинця у давньоруський час. Слов’янське селище на високому скельному дністровському мисі, можливо, вже під захистом нескладних дерев’яних укріплень з напільного боку, існувало у VIII-IX ст. У Х-ХІ ст. поселення займало значно більшу площу (близько 20 га), розташовуючись, судячи зі знахідок залишків жител і ліпного посуду, і на сусідніх пагорбах.

    Розміщення цитаделі в низині, оточеній з трьох сторін узвишшями, свідчить про те, що найдавніший замок збудували задовго до появи не лише артилерії, але й каменеметальних пристроїв. Перші надійні фортифікації у вигляді земляного валу з дерев’яними заборолами і видовбаного упоперек скелястого мису ровом, постали, вірогідно, на межі Х-ХІ ст. Саме тоді київський князь Володимир Святославович після походу на хорватські землі приєднує до Русі й територію слов’ян-тиверців, зводячи нові фортеці як центри княжої влади і місця перебування намісників.

     У XVII ст. під Хотином відбулося одне з наймасштабніших воєнних зіткнень у Європі – битва, яка через свою довготривалість отримала назву Хотинської війни. У вересні 1621 р. у боях проти армії турецького султана Османа ІІ спільно з коронними і литовським силами взяло участь військо запорозьких козаків під проводом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Вже на початку серпня турки зібрали під Хотином майже 160-тисячну армію, більш ніж 300 гармат, велику кількість верблюдів, мулів, коней, навіть чотирьох бойових слонів. Поляки на той час змогли їм протиставити лише 32-тисячну армію на чолі з Яном Ходкевичем. Це спонукало Сигізмунда ІІІ звернутися по допомогу до запорозьких козаків. 1 вересня 1621 р. 39-ти тисячне військо Сагайдачного прибуло до польського табору під Хотин, де до нього приєднався полк козаків В. Усата, а вже 2 вересня вступило в бій з турками. Тринадцять козацьких полків мали на озброєнні 20 бронзових і 3 залізні гармати з 12 возами боєприпасів. Своєї максимальної чисельності запорозьке військо досягло на полі Хотинської битви 4 вересня, коли після зосередження всіх підрозділів воно разом із козацькою молоддю (пахолками, джурами) налічувало понад 45–47 тис. осіб. За тогочасними мірками, це були величезні військові сили, бойові дії яких відіграли ключову роль у руйнуванні агресивних планів Османської імперії проти Речі Посполитої. 9 жовтня Осман ІІ змушений був підписати мирний договір, який прирівнювався до поразки. Один з його пунктів (з польського боку) виголошував: «З укладанням угоди повинні будемо Хотин віддати в повному порядку, таким, яким застали його по приході війська короля, з усім (що там було), тому, хто буде на той час молдавським господарем».

 

web-master.cv.ua