+38 095 066 29 77
+38 067 372 19 20

Про чернівчан

Чернівчани. Які вони?

Про чернівчан   Чернівцям властива неповторна атмосфера урбаністичного середовища, що творилося на пограниччі культур і народів. На вулиці спілкувалися п’ятьма мовами: українською, німецькою, єврейською, румунською та польською. А поруч жили і залишили дуже помітний внесок у розвиток економіки на культури міста вірмени, чехи, угорці. Така атмосфера посприяла тому, що Чернівці дали світу своєрідну літературну школу. На цьому невеличкому просторі творило так багато обдарованих письменників. Наприклад, Пауль Целан, Роза Ауслендер, Юрій Федькович, Ольга Кобилянська, Міхай Емінеску та інші. Це був маленький світ дуже високої щільності культури і мов. Цей феномен донині досліджують у провідних європейських наукових інституціях.

   У добрих сусідських стосунках у місті жили й ходили до своїх храмів православні і католики, юдеї та лютерани.

   Унікальним явищем для Чернівців є п’ять Національних Народних домів, які символізували 5 найпотужніших національних груп: німецьку, польську, українську, єврейську і румунську. Кожна намагалася представити себе, свою культуру та економічну силу в гарних презентабельних спорудах. У цьому полягала буковинська, чернівецька мудрість. У товариств були свої політичні й громадські організації, відбувалися концерти, культурно-мистецькі заходи.

    Громади не замикалися, не відгороджувалися від сусідів, не дивилися на світ через вікно, а тримали своїх двері широко відчиненими для всіх. Загальновідомим для всіх чернівчан того часу було те, що в Німецькому Народному Домі проходили найкращі наукові конференції, вечори. Туди мали за честь потрапити всі, незалежно від національної чи конфесійної приналежності. У Польському народному Домі були найкращі бали. 

Відомі чернівчани

    Ольга Кобилянська, Міхай Ємінеску, Володимир Івасюк, Пауль Целан, Іван Миколайчук, Сіді Таль, Софія Ротару, Юрій Федькович, Йозеф Шмідт, Назарій Яремчук, Дмитро Гнатюк, цей перелік відомих чернівчан та буковинців ще довго можна продовжувати.

Зацвіла «Червона рута».  Володимир Івасюк

Про чернівчанТи признайся мені,
Звідки в тебе ті чари,
Я без тебе всі дні
У полоні печалі.

    Такі знані, знайомі майже кожному ці слова-рядки з відомої пісні «Червона рута», що принесла зоряну, немеркнучу славу її автору, осяяла веселковими барвами шлях сучасної української пісні, дала назву надзвичайно популярному нині всеукраїнському фестивалю естрадної пісні. Автор слів і музики цього шедевра – український поет і композитор, корінний буковинець, чернівчанин Володимир Івасюк, син відомого письменника Михайла Івасюка.

    Музикознавці вважають – і це без перебільшення! – що розвиток української естрадної пісні почався саме з «Червоної рути». Володимир Івасюк – автор текстів і музики відомих пісень «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас», «Два перстені», «Водограй»та багатьох інших.

    Із відстані часу ще реальніше і зриміше усвідомлюється непересічність таланту Володимира Івасюка, його роль як першопрохідця нинішньої справжньої музичної культури. Про це дуже точно, виважено говорять ті, хто його знав, любив, шанував:

    Софія Ротару: «Наш народ дуже обдарований, і його не здивуєш талантом. Я сотні разів бачила зі сцени, як люди різного віку і професій «загорялися» радісю, хвилювалися, коли в залі лунали його пісні – вони викликали в серцях подив і захват. Пісні Володимира Івасюка ніхто не слухав байдуже. Його відразу помітили й запам’ятали. Так буває тільки тоді, коли з’являється по-справжньому обдарована людина.»

    Талант Володимира Івасюка багатогранний. Він писав вірші, творив музику, до того ж сам прекрасно співав. Відрізнявся напрочуд високими акторськими здібностями.

    У місті Чернівці діє Чернівецький меморіальний музей Володимира Івасюка, він розташований у будинку в якому жив і працював український композитор та поет.

Софія Ротару

Про чернівчан

    У селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області народилась відома українська співачка Софія Ротару. Музичні здібності Софії Ротару проявились дуже рано. Її першим вчителем був батько, який і сам у дитинстві любив співати, володіючи абсолютним музичним слухом та красивим голосом. З самого початку творчого шляху Софії Ротару передбачали велике майбутнє. Такий злет на естрадних сценах став можливим завдяки пісням Володимира Івасюка. Репертуар Софії Ротару сьогодні неможливо уявити без пісень «Балада про дві скрипки», «Червона рута», «Водограй»... Жодний концерт співачки не обходиться без пісень геніального буковинського композитора Володимира Івасюка. 

Іван Миколайчук

    Іван Миколайчук коротким життям він заслужив добру людську пам'ять. У серцях і душах живуть його акторські ролі й художні фільми. Прожив дуже мало, але зробив багато для розвитку українського мистецтва. На рахунку Івана Миколайчука 34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком. Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70 х років. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній, найкращий.

    “Я не знаю більш національного народного генія…До нього це був Довженко” - казав про Миколайчука великий Параджанов. В його особі українська нація має світового невмирущого позитивного героя, який пробуджував національний дух українців. 

Назарій Яремчук

    Чарівний голос Назарія Яремчука самобутньо, яскраво і впевнено звучав далеко за межами рідних Чернівців, рідної Буковини, був непідробним і впізнаваним. Як він любив незрівняний світ пісенної краси! У його серці звучали струни Добра і Справедливості. Він був красиво-талановитим, завжди усміхненим. Й досі не забуваються виконані ним «Червона рута», «Стожари», «Запорізькі козаки», «Вогонь твоїх очей», «Родина» та багато інших пісень.

    Назарій Яремчук прожив дуже мало (30.11.1951 – 30.06.1995), але встиг стати легендою вітчизняної естради. “Він так співав, що мав у горлі мозолі. Він так співав, що крилами йому став голос”, – написав поет Андрій Демиденко. В одному з останніх своїх інтерв’ю Назарій Яремчук сказав: “Кожний з нас повинен постійно бути в польоті – крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати священні речі – навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п’єш живу воду. Я вийшов з того віку, коли звертаєш увагу на дрібниці – автографи, популярність. Мене турбує інше: що буде з нашим пісенним садом завтра?

Пісня і зірка Йозефа Шмідта

    Довгий час про цю добре знану у Європі знаменитість серед наших краян мало хто знав. Скупу інформацію давала «Історія міст і сіл Української РСР», що вийшла у 26-ти томах у Києві. А  через багато років, у кінці 1990-го, коли тільки заговорили про демократію, повернулося із забуття до рідних країв ім’я цього славетного буковинця. Йозеф Шмідт був видатним оперним співаком – «людиною світу, яка співала для всіх».

    Його обожнювали на Буковині та далеко за її межами мільйони людей у Європі та на Американському континенті, але попри існування близько 200 записаних ним фонограм, 9 художніх і документальних фільмів та численних публікацій, згадок про Йозефа Шмідта не знайдемо в жодній із багатьох музичних енциклопедіях, він майже не відомий любителям музики як в Україні, так і за кордоном.

Чародійка сцени Сіді Таль

    Сіді Таль - видатна українська театральна акторка та співачка єврейського походження (8 вересня 1912 – 17 серпня 1983). Сіді Таль – дівчинка Сореле Біркенталь, яка народилася 8 вересня 1912 року в Чернівцях, дуже рано прийшла у мистецтво, засвідчивши свою обдарованість виконанням дитячих ролей у спектаклях Чернівецького єврейського театру оперети.

   Сіді Таль стала легендою, зіркою, яку любили, в яку закохувалися всі ті, котрі мріяли про сцену, мистецьку славу. Грала комедійні та драматичні ролі (переважно травесті): Естерке і Елька («Скарб» за Шолом-Алейхемом), Мотл («Хлопчик Мотл» Шолом-Алейхема), Зямка Копач — (в однойменній п'єсі Даніеля), Еліза («Пігмаліон» Б. Шоу) та ін. Сіді Таль виступала також в опереті, виконувала естрадні номери: балада «Серце матері» в естрадній виставі «Завжди з вами» з трансформаційними номером у програмі «Ворогом на зло», виконувала народні ліричні, жартівливі, характерні пісні, а також танці різних стилів та жанрів.  

Ольга Кобилянська – українська перлина світової літератури

          Ольга Кобилянська стала класиком, якого поважали і ким захоплювалися (часто критикували за фемінізм, "ідеалізацію жінок" і "культ краси і індивідуалізму") ще за життя письменники Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Іван Нечуй-Левицький, Василь Стефаник, композитор Микола Лисенко, історик Михайло Грушевський. У Чернівцях, де Кобилянська жила з 1891 до смерті, працював гурток її шанувальників, а сама письменниця відстоювала українську мову і в Румунії, і в радянській Україні, і за німецької окупації. Більше того, активно виступила в ЗМІ проти агресії Німеччини, опублікувавши ряд статей яскравого експресивного характеру. У її квартирі гестапо був проведений обшук, в результаті якого більшість рукописів вилучили, з них багато зникло і не знайдено досі. Уряд Румунії, що підтримував нацистів, віддав Ольгу Кобилянську військовому суду. Та окупанти так і не змогли провести його: письменниця померла до початку процесу.

    Великим досягненням української літератури стала повість Ольги Кобилянської "Земля", перекладена на безліч мов світу. Цим твором письменниця поклала початок символізму як течії модернізму в українській літературі.

    У Чернівцях діє єдиний в Україні Літературно-меморіальний музей письменниці, розміщений у будинку, де Ольга Кобилянська жила з 1925 до самої смерті. Там, серед численних експонатів і особистих речей, зберігається унікальний документ — щоденник Кобилянської. Це два загальні зошити, написані німецькою мовою (деякі слова українською та польською). Перший запис зроблено 1 листопада 1883.

 Міхай Ємінеску 

    Міхай Ємінеску – румунський Шевченко з Буковини, світоч румунської літератури. За своє недовге життя він встиг створити величезну спадщину: зібрання творів Емінеску налічує 16 томів поезії, прози та публіцистики. Класик світового масштабу, він був справжнім виразником надій і страждань свого народу. За роки життя на Буковині Емінеску виховувався в тісному спілкуванні з діячами української літератури і бездоганно оволодів українською мовою. Молодий поет гостро відчував спорідненість національно-визвольних процесів українського і румунського народів, що надало нового імпульсу його думці і творчості. У творчості Емінеску романтичні мотиви поєднуються з реалістичним зображенням життя. Вірші Емінеску «Чого тобі бажаю, мій румунський краю» 1867 р., «Розтлінні юнаки» 1869 р., а також незакінчені драматична поема «Андрей Мурешану» та роман «Порожній геній» пройняті ідеями патріотизму, критикою тиранії панівних класів, закликами до боротьби за свободу. Найвидатніші його твори - поеми «Імператор і пролетар» 1874 р., «Лучаферул» 1883 р., сатиричні «Послання» (1881 - 1889 рр.) та інші. В ліриці визначне місце посідають теми кохання та природи. Визначний майстер художнього слова, Емінеску збагатив ритміку і образні засоби румунської поезії, а також літературну мову. Його творчість мала величезний вплив на весь наступний розвиток румунської поезії. Твори Емінеску перекладені багатьма мовами світу.

Пауль Целан

    Па́уль Цела́н - єврейський німецькомовний поет і перекладач. 23 листопада 1920 року народився в Чернівцях. Літературна критика вважає П. Целана найвизначнішим австрійським поетом XX століття. Целан вважається багатьма критиками одним із найкращих європейських ліричних поетів повоєнного часу. Основні твори:збірки віршів: "Пісок з урн" (1948), "Мак і пам'ять" (1952), "Від порога до порога" (1955), "Неминучість світла" (1970). Завдяки новій поетичній мові він зміг відтворити у поезії трагічний образ XX ст., почуття загальної вини, картину розкладу світу, загибелі людської культури. Упродовж тривалого часу поет був загадкою для своїх читачів і коментаторів, загадкою, яка, можливо залишилася нерозгаданою ще й сьогодні. Загадкою було його життя, в якому переплелося з півдюжини етнічних елементів - єврейський, німецький, австрійський, слов'янський, румунський, французький. 

Юрій Федькович 

     Юрій Адальбертович Федькович - видатний український народний письменник, поет, просвітитель та громадський діяч Юрій Федькович народився 8 серпня 1834 року у Сторонці-Путилові Вижницького повіту (нині смт.Путила). Дитинство провів у рідному селі. Початкову освіту здобув приватним способом у селі Киселиці. Літературний доробок письменника склали понад 400 поезій, співанок, балад, дум і поем, більше 60 повістей, оповідань, новел та інших жанрів малої прози (байок-придабашок, казок, жартів). Федькович починав як німецькомовний поет, але знайомство з "Кобзарем" Т. Шевченка прихилило його до української літератури. Головною темою його творчості є жовнірство. Його герої тужать за рідною домівкою, висловлюють біль серця, розлученого з коханою, жаль за марно втраченими роками, осуджують жорстокість офіцерів. Юрій Федькович був справді народним митцем, бо сприяв активізації і зростанню самосвідомості нації, зміцненню культурних зв'язків Північної Буковини з іншими регіонами України. 

Дмитро Гнатюк 

    Дмитро Гнатюк - видатний український оперний співак. Народний артист України. Народився у с.Старосілля (зараз Мамаївці) нині Кіцманського району Чернівецької області. Закінчив Київське музичне училище, у 1951 - Київську консерваторію (клас І. С. Паторжинського) і став солістом Київського театру опери і балету.  Сьогоднi важко перелiчити оперний репертуар Дмитра Гнатюка, який виконав бiльше ніж пiвсотнi складних i великих ролей. Серед них Султан у “Запорожцi за Дунаєм”, Еней в “Енеїдi”, Остап в “Тарасові Бульбi”, Фiгаро у “Севiльському цирульнику”… Своїм голосом Дмитро Гнатюк чарував глядача у виставах “Богдан Хмельницький”, “Вiйна i мир”, “Загибель ескадри”, “Пiкова дама”, “Iоланта”, “Травiата”, “Демон”, “Аїда”, “Рiголетто”, “Трубадур”, “Весiлля Фiгаро”, “Кармен”, “Абесалом i Етерi”… Всi виступи Дмитра Гнатюка завжди супроводжувалися тривалими овацiями, глядачiв захоплювала його органiчна єднiсть вокального i акторського втiлення образу, вмiння рiзними засобами оперної i сценiчної виразностi розкрити глибокi людськi характери, найпотаємнiшi вiдчуття серця i душi. Складнi партiї у багатьох операх потребували постiйного вдосконалення, але Дмитро Гнатюк знаходив час i для концертної та гастрольної дiяльностi. А концертний Гнатюкiв репертуар заслуговує на детальне вивчення, створення його особистого пiсенного фонду, що вже став класикою української культури.

 

Джерела інформації:

1. Гусар Ю.С. Зірки не гаснуть (серія «Золоті імена Буковини»). – Чернівці, «Правдивий поступ», 2003. – 100 с.

2. Герої України. Кобилянська Ольга Юліанівна http://heroes.profi-forex.org/ua/kobiljanska-olga-julianivna

3. CZERNOWITZ: Історичні вулиці, будинки та видатні особистості: урбаністичні есеї /І. Мельник, Л.Щербанюк, О.Любківський. – Чернівці: Друк Арт, 2015. – 416 с.

4. https://uk.wikipedia.org/wiki/Кобилянська_Ольга_Юліанівна

5. http://mykolajchuk.com.ua/bio/

6. http://www.roduna.org/355.html

7. http://www.archives.gov.ua/Publicat/AU/AU_2_2013/08.pdf

8. http://www.uaestrada.org/spivaki/gnatjuk_dmitro

9. http://pidruchniki.com/19570411/literatura/tselan_poshuki_novoyi_poetichnoyi_movi_tvorchosti_poeta_fuga_smerti

web-master.cv.ua